вівторок, 8 грудня 2015 р.

Зараз 1:29, і я пишу цей пост.
І ви, і я - всі ми прагнемо більше нової споживи для мізків, більше інформативності. Я спробую дещо оновити свою дотеперу активну манеру письма на іншу, більш досконалішу. 
Отож.

Як все встигнути?

Унормований методичний день - запорука успішності. Але я чи не на кожному кроці чующось на кшталт: "Я нічого не встигаю!". Збагнути, наскільки важливо правильно побудувати свій день Вам допоможуть лише провали у школі/на роботі, цілковита неуспішність, а в результаті - змарноване життя.

1. Чіткість і ясність бажань.
Перше, що Вам потрібно - це бажання що-небудь робити. Якщо у Вас це є, тоді вітаю, Ви є придатними для будь-якого роду праці. 
Насправді Вам потрібно визначено розформувати пункти, які потрібно здійснити.

2. Пріоритетність потенційних здобутків.
Візьміть аркуш паперу та кольорові олівці. Напишіть одним кольором пріоритетніші справи: ті, котрі ви повинні виконати негайно і без відмовок чи будь- яких натяків на лінощі. Іншим кольором виділіть додаткові справи. 
Справи, котрі є більш пріоритетними, виконайте до обіду. Саме тоді анатомічна продуктивність є найбільшою. 

3. Розпорядок дня.
Розклад дій - це не лише скурпульозність, яка допомагатиме надалі все краще визначати вектори в життя, але не що інше, як додаткова мотивація виконати ту чи іншу справу. Оскільки розпорядок повинен бути побудований на зазначенні точних часових межах, Ваша віра в можливість здійсненні навіть важких завдання стане зростати з кожною наступною. 

4. Педантичність.
Разом із тим Ви повинні позбутись лишніх проявів лінощів і стиснути силу волі у натренований кулак. Стійкість і витривалість у цьому забезпечить стійкість і в інших площинах. 

5. Уявна візуалізація.
Прокидаючись, уявіть свій день цілком повним і успішним. Зобразіть у своїх думках саме той день, котрий Вас задовольнить, а потім уявіть результат. Змарнований черговий день піде на користь лише безумцям.

Ну ось. Саме такі особливу стратегію Я (!)  вбачаю при побудові свого дня. Пам'ятайте, у добі 24 години. Творіть, насолоджуйтесь, змінюйтесь і удосконалюйтесь!
Ой, ну звісно! І ще спіть добре. :)


неділя, 8 листопада 2015 р.

Нарешті настав світанок. 
Він, здається, з'явився як завжди. Регулярність – ця риса притаманна ранковому світанку, тому жовтавому пройдисвіту, котрий щораз повертається на свій обрій.
Колись я прокидалась раніше сонця, а потім зустрічала його, дещо русявого, але холодного. З широко розплющеними очима, з розгорнутими обіймами. Я чекала те сонце, ту жовтогарячу кулю із мільярдами сяючих частин. Я знала, що десь у мені нутрує, живе те сяйво. Я вірила, що сонце, моє сонечко, ділилось кожного того тепло-холодного світанку з моїми клітинами. І вони оживали. Вони наповнювались не тільки кров’ю, але і жагою до життя, до світла, до любові.
Але тоді я ще не пізнала любові.
Я просто жила. Я мріяла. Я співала. І нехай ніхто не знав мене справжню. Ніхто не хотів цього знати. Люди звикли жити згідно з принципами. І не важливо, до якого ступеня моральності можна віднести ті ідеали, закономірності.
Але саме той день я не могла аж ніяк передбачити. Я могла тільки відчути, бо відчуття – це психологічний процес на підсвідомому рівні.

І нехай я не спілкувалась із своїми мізками, та і ті комунікації зараз не потрібні жодному істинному романтику, якщо цей термін ще не застарілий . Та все ж того дня я відчувала. Я могла відчувати дещо більше, ніж прихильність до електричних фенів, чи нестримне бажання поцілувати кішку. 

Ой, ну звісно, знаходились ті люди, які живились добром і дитячим сміхом, не намагаючись зарекомендувати себе з кожним наступним днем як суцільні жалюгідні спроби образити когось, відтак окунути свою душу в бруд. 
Бруд можна відмити, але понівечену душу - ні.

понеділок, 19 жовтня 2015 р.

Хочете знати, що ви повинні робити кожного дня? 

Крім рутинних процесів, змінювати своє життя.

Якщо Вам шось не подобається в тому, шо ви робите, ким і чим оточені, якщо живете за принципом "за течією" або навпаки і Вам це ніяк не імпонує, - спробуйте це змінити.
Хочете вивчити мову - наберіться наснаги, сили волі і пристрасті, і вчіть, поглинаючи щораз більші об'єми. І Ваша пам'ять, можливості і майбутнє скажуть Вам щось на кшталт "красень ти ;)". 

Якщо хочете стати більш чутливим, милосердним і добрим - спробуйте змінити себе зсередини, споглядаючи на світ очима романтика і вітика. Спостерігайте за тваринами, людьми похилого віку і собою.

Якщо хочете влаштувати свій день методично, з користю, хочете встигати все - кілька чорнильних штрихів у формі розпорядку дня, і я обіцяю, Ви зробите більше, аніж сподівались. 

Хочете отримати досвід, не виходячи з дому? Тоді ЩОДНЯ зазирайте у книжку, жанр якої ви обожнюєте. Це приноситиме Вам не лише користь, але і естетичну насолоду.

І ось ще що про насолоду. Забудьте про фігуру, коли справа торкається смаколиків. Як інакше посолодити монотонне життя?


І все вийде! Зовнішності запрацюють на вас, формуючи механізм у формі Вашої свідомості і тіла, конструюючи нового Вас. НОВОГО, КРАЩОГО.

Ой, і нюхайте квіти. Нехай ваш носик також потішиться. ;)

пʼятниця, 4 вересня 2015 р.

Знайте, який сьогодні день? Похмуро-сонячний. Найзвичайнісінький. Для Вас. Трішки для мене, про який я, як кажуть, благополучно забула.

Проте 4 Вересня - це світлий і найголовніший день для моїх любих мами і діда; це плаксивий день для моєї бабці; це веселий день для мого брата; ніжний день для моєї тьоті; любий - для дядька; буденний - для моєї кішки. От і все, розформували доречні прикметники в всіх смислових відтінках.

Одна з чергових приємностей дня: Google з нагоди мого дня народження встановив логотип  зі sweets, схожими на пасхальні тістечка.

Але ось цей пост - не спроба нагадати про мій день народження. Якщо Ви забули про мене чи не привітали як слід, це не означає, що ви погана людина. Просто це підкреслює те, що особливого значення моє існування як загальне, так і безпосереднє для Вас не означає.
У цьому є свої переваги: тоді я менше освітлюю ореол Ваших надій.

Сидячи на фізиці, я подумала про векторні величини, які, здавалося б, ніякого стосунку до даної обговорювальної теми не мали. Через кілька секунд Інна Петрівна озвучує визначення, в якому не просто присутній термін "вектор", а загальний сенс полягав саме у цьому слові.
"Яка ж дивина", - подумала я.
І згодом прийшла до висновку, що таке трапляється чи не всоте. Такі випадкові думки переслідують мене вже давно, але до кінцевих висновків я прийшла лише під впливом фізичних величин і формул.

НАШЕ МАЙБУТНЄ В НАШІЙ ГОЛОВІ.
Тобто це не означає, що вся доля в наших руках, щоб ви розуміли. НІ.

Там, всередині, де сіра в'язка рідина проникає в кожну углибину мізків, де концентрація клітин щільніша і матерії чутливіші, - там сконструйоване до найменших нюансів і деталізацій наше життя.  
Хто ще зможе сумніватись в мудрості чи навіть існуванні Бога? В найменших його проявах ми вбачаєм мудрість нашу, наші здібності, наш дар навіть так званого передбачення, але забуваєм присвоїти це Всевишньому Отцю.

#ділюсь_планами
Сьогодні буду мати приємну трапезу в стилі дещо аристократичних культурних посиденьок. Смачних і довгих вихідних Вам, любі. Не забувайте за близьких і важливе. ;)

вівторок, 1 вересня 2015 р.

Любі!
Сьогодні воістину знаменний день. Хтось щиро радіє, і я тішу з цього. 
А хто зв'язав серце траурною стрічкою Першого вересня. Але погодьтесь, це не зовсім логічно ненавидіти школу, так як вона перетворює нас з гуманоподібного організму в повноцінну, свідомо мислячу людину, здатну будувати себе і світ навколо.
А також я вважаю дещо дивним мрії і прагнення вигуку на кшталт "Школа, гори в пеклі", керуючись тим, що школа - це, власне, будівля, в якій творяться дива: вчителі відають нам від утворення перших міст-держав і до будови нігтів. 

Ну так ось, бажаю вам бути сильними і витривалими. Формування нас у вищість і своєрідну інтелігенцію відбувається дещо важким чином. Але всі ваші старання і намагання виправдають себе, я обіцяю. ;)

Та все ж не забувайте залишатись людиною. Не лише нашому виду притаманні доброта, співчутливість і дружнє тепло. Все зле і темне поглинає світлі сегменти нашого істинного буття тут. Варто лише спробувати протистояти, а не бездумно спостерігати духовно важливі перипетії внутрішні. Молитва і віра будуть світлим мятником серед огидного.
Друзі, осінь - пора оновлюватись!

"Будь сильною, моя дівчинко!"



понеділок, 31 серпня 2015 р.

Є люди, життя і мізки яких складаються з суцільного аналізу, будуючи щоразу нові і нові аналогії. Аналіз такий орієнтується на доведенні беззаперечної правильності своїх помислів і доводів.

А є люди-натхненники, які щоранку вбачають в новому прийдешньому дні ще один досвід, шанс, спробу стати кращим.

Життя завжди для мене знаменувало сливу - дерево таке, знаєте? Ну так от, ми щоразу зриваємо сливки, куштуємо їх, але надзвичайно велика імовірність натрапити на прихисток слизького черв'яка, який спустошує м'яку черевину здавалося б вміру стиглого і досить-таки "влаштованого" плоду. Справа не з легких, але тільки наш смуток, розчарування і дещо відраза унеможливлюють вирішення проблеми, а відповідно покращення життя.

Якщо Вас не влаштовує Ваше життя, підсолодіть його смаколиками, або просто пробуйте щось, мо',змінити. ;)

середа, 12 серпня 2015 р.

До бісиків у вухах люблю мамині вранішні поцілунки. Спочатку вона огортає приємним дотиком губ мої розм'яклі від довготривалого нічного сну литки, мовляв "жоден зволожуючий крем не позбавить тебе запаху дитячості". "Ну що ж, мамо, доведеться змиритись і з цим також", - подумки відповідаю.

Уява керується внутрішніми нашими активами. Тобто яке-не-яке прагнення осягнути доросле життя у ще дефінічній свідомості таки присутнє. Скажете, ні? Хіба не ви воліли б покинути ту місцину, до якої захочете (!) повернутись.
А доросле життя - це не більші проблеми, ні. Це можливість вирішити проблеми самостійно, це сумні іпостасі веселих бадьорих пісень і м'яких іграшок.

І ось ми у пошуках власних небес: зі своїми стійкими непосидючими вітрами, блискавичними вибухами розпеченої енергії, здатної в одну мить поділити немо на мільярди не знаних нам шляхів, зі своєїми громовими ударами, які приглушують дар чуття, з найсильнішими дощовими нападами.

А дощ - це ж як люди. Приходять, вторгаються в наше життя, відкривають найпотаємніші, інкрустовані відвертістю, двері, залишають рясні відбитки на сірому асфальті душ, і з найменшим порухом вітру забираються геть, залишивши нас у стані глибокого сум'яття.

Та все ж твоє від тебе не піде, пам'ятаймо про це.

понеділок, 10 серпня 2015 р.

Ви ніколи не замислювались над тим скільки людей зараз над поверхнею землі? Скільки фізичних тіл - з душею і без - в небі? Скільки людей в зоні ризику? Який відсоток з них відчувають на кожному сантиметрі мозку потенційну загрозу. Скільки у собі поміщає отой механізований модернізований шматок металу з пультом керування? Скільки доль, майбутнього в руці однії-двох людей? Важко уявити.

Сідаючи на шкіряне крісло літака, вони вперто і свідомо знають, куди напрямлений ніс літака, як напоєні гітлерівськими гаслами воїни, шикують свої орди і спустошують цвітіння душ.
Я не серед них.

Залишаючи позаду себе хвіст з пилу, диму і повітря, вони відкривають для себе дещо потайний, НАДсвіт, яким орудують хмари і вітер.

А вся справа у вибраних нами орієнтирах. Ми дозволяємо власноруч приземлитись тому-таки літаку десь в нашому нутрі. Поповнити запаси палива, надійності і впевненості, досвіду у морі наших нестерпних очікувань - справа досить швидка. Бережіть себе, щоб потім не страждати від зневоднення.

Тільки сонця так і не дістати - недосяжного, далекого, теплого, справжнього, світлого.

неділя, 9 серпня 2015 р.

Кожного дня ми поглинаємо мільярди негативу, різкості, відвертої зневаги. Як сонячні атоми, образи, які пам'ятаються до кінця й кінців, впиваються і продюсують, виробляють своєрідну прогресію з темних часточок, формуючи всередині людського механізму свідомості і підсвідомості об'єкт неконтрольований, нероз'яснений, але конкретно вбиваючий, розрахований на руйнування всіх попередніх життєвих орієнтирів, націлених на краще.

Ми розмовляли за сміття. Він - за сміття на голові, я - в. 
Безлад в голові - це як порожня коробка від взуття. Дорога, чи не безцінна закордонна марка, очікуюче вишуканий вигляд, а вміст - empty. Якщо провести змістово-сенсові аналоги в реальність, можна дещо збагнути.

субота, 8 серпня 2015 р.

Однозначність пісні змушує розслабити загострені зв'язки до сприйняття світу і зруйнувати бар'єри між ілюзією і дійсністю. 
Я залишу це тут попри нестримні буремні протиріччя в голові, бо цій пісні властива функція "автоматичне нагадування", яка роздирає світло свідомості на п'янкий останній аромат скошеної трави.

Уявляти твоє запатлане волосся
Ми вперше цього літа під дощем й здалося
Босоніж по тротуарах через сонне місто
Я цілую твої родимки і в серці тісно

Не знаходжу більше слів а ти в пітьмі знаходиш
Мої губи навпомацки пальцем проводиш
По найтонших моїх струнах вибухаю сонцем
Світ міліє коли поруч ти аби надовше

Я твій
Я твій
Зацілований до смерті 
Але живий
Я твій 
Я твій
Відпускай мене тримаючи
у космос пустий

ціла ніч попереду, підвіконники й дощ
нам співають і хочеться відірватись від площ
і розтанути в краплях в піднебесних краях
твої плечі в обіймах моїх але як
розказати тобі як повітря зникає
коли твій телефон все не відповідає
й де на цілій планеті відшукати те місце
де без тебе було б мені добре та звісно

приспів

уявляти твої такі турботливі пальці
коли ти моїх губ ними ніжно торкаєшся
серед сотень імен твоє на доторк впізнаю
телефонуй частіше тут на тебе чекають

пʼятниця, 7 серпня 2015 р.

Наші мрії - це тепла вода, з якою хочеться поділитись у період холодних осінніх негод. Інколи ми лоскачемо уяву, для того щоб зрозуміти висоту своїх прагнень, а інколи тонемо в білих небесах карамельних сподіванок.

А інколи ми поволі беззаперечно, віддано віддаємо себе, позбавивши це діяння всякого сенсу. Вони крадуть наші мрії, шиють їм крила, відриваючи від тебе самої, а отже нищать твої поняття про дружбу, розуміння, справедливість та інші чесноти, давно забуті. Вони пригноблюють в нас людей. 

А інколи минає. Це минеться. Але як нам навчитись вгамовувати біль, рівнозначний фізичному? Завжди гадала, що бокс - це шанс позбавити себе діховник мук, набуваючи тілесних. Чи може просто варто читати "Записки Андрея Шептицького", окунутись в світ духовності і справжньої відданості; і стати світом для себе, сформувати нові ідеали, підлаштувати їх під них.

Типові люди з типовим мисленням? Тоді шліфуй себе ТИ! Тому що вони ніхто інший як твій попутний вітер, який допомагатиме своїми нестримними поштовхами і ударами, загартовуватиме, але нестиме до мети.
Хочеться пірнути в ранки і ніжитись в червоногарячих струменях оманливо-розпеченого сонця. Хочеться, щоб те сонце стало тобою - до болю пристрасним, але приємно теплим, здатним зрушити мою внутрішню енергію до 37.1 temperature.

Одеса. Хай йому грець, ти прив'язав її до себе споминальною стрічкою для мене кольору моря. Зеленаві будинки, оповиті витонченою рукою природи, творять дизайн моєї зеленої, порослої жилавими листками, душі. Ті листки більші, ніж значення слів.

От і все. Я тону і виринаю щоразу, коли вона є - Надія. Найкращі і найблагородніші почуття звести нанівець - неприховано відверте мистецтво, яке заслуговує на відсіч голови.
Спішу заповнити прогавину в потребах висловитись на блозі про НАВДИВОВИЖУ ДИВОВИЖНЕ дійство, об яке сьогодні я перечепилась.
Ще кілька годин тому я мала необережність відповісти:

 "знайшла свою точку дотику до ейфорії. 
   А тепер блюю від розчарування."

на своєму екаунті в Ask.fm (http://ask.fm/UlianaL).

Мушу вас запевнити - це було лише уявне порівняння як стан душі, власне особисті мотиви. 
Наступні рядки здадуться для когось дивними і містичними, а для когось явищем звичним і буденним, але мене по правді злегка лихоманить і я відчуваю нудні похити всередині шлунку. 

Сама для себе формулюю висновок: думки таки матеріалізуються. Тоді уявіть, який є ефект при написанні цього. Важко уявити кількість лихослів'я, що ллється з вуст. І яке цьому завершення? Ганебно нещасливе.

Кожної ночі я бачу сни: відблиск уяви і решти грубо кажучи 90% мізків, які не здатна використовувати. Що там далі, за межами людської свідомості? Плани апокаліпсису чи безглузда дурня? 

Втім що ще залишається, окрім злиденних людських мрій, политих щоразу свіжими солодкими надіями.

Нехай вам імпонує поєднання сніжно-білого і мигдале-коричневого. Ця сумовита меланхолія буде спричиняти сонний стан ваш. Спіть, насолоджуйтесь тими хвилинами своєрідної медитації, тому що це чи не єдиний спосіб відірватись від злиденної Землі.

Чи все має свій початок?
Добре, почнем спочатку. Або як каже Ірен: "Одного разу..."
З чого починається нове життя? З погляду? З доторку турботливих пальців? Чи з бажаного пориву пристрасті? Все це заяложено і типово, а отже - нецікаво. Занадто песимістично і різко? Можливо.

Отож, чому я вирішила почати блог. Справа ця аж ніяк не найцікавіша в світі, але якщо знайдеться людина, яка б спромоглась мене зрозуміти тут, це б неабияк мене потішило. Всі мої думки такі складні, переплітаючись з порівняннями несуться в голові шаленими вихорами неоднозначності і не завжди зрозумілості. Але я не вмію бути простою з дорослими. 
Пишучи, я шукаю себе. Щоправда це надзвичайно зручніше і швидше, аніж вимальовувати чорнильну громаду букв. 

Так чи інакше, всьому характерний початок і цього не спростуєш. Залежно від наших бажань чи примх магія відбувається: вона впивається у чутливу шкіру, у клітики з рідким вмістом і тендітним ядром, яке мабуть жовте, схоже на сонце. А що в середині, що там нутрує: жага до пригод чи кохання? Самотнє, воно шукає точки дотику до розігрітої оболонки, яка стає перегородою до істинного тепла клітини. 
Він також ставив бар'єри між нами. Він залишав місце на власні роздуми і домисли. 

Я вкраду. Вкраду цю світлину. І хай покарають мене більше, ніж я заслуговую. У ті моменти я забуваю про нього. Роблячи мене зірваною квіткою, але думаючи про море.