пʼятниця, 1 березня 2019 р.

Я б так хотіла залізти тобі в голову!
Бачила тебе сьогодні. Вперше за останній і дуже довгий час. І це тягнулось довго і виснажливо, знаєш..
Я помітила тебе ще здалеку. Ти йшов такою ходою, яку я вбачаю у кожному хлопцеві і сподіваюсь впізнати тебе. Наблизившись, ніжно
...
справді ніжно подивився на мене
...
і це "привіт" ніби було для тебе життєвонеобхідно сказати. ЩО б це мало означати? Чому ти з'являєшся якраз тоді, коли я тебе найбільше потребую!
Твої губи були спокійні, але очі посміхались. Я бачила. І ніхто не зможе переконати у зворотньому. Я бачила твої прихильно наалаштовані риси. Ледве відвела погляд. Від сорому і любові до тебе.
Це важко. Любити і лише здогадуватись, які почуття (якщо вони взагалі існують) ти придушуєш в собі до мене.

Однак, я, пробувавши маніпулювати долею, здаюсь. І віддаю себе на її поталу.
Я вже мала змогу переконатись, що я не з тих, хто буде аби з ким. Лиш би заовольнити психологічну і фізичну потреби. Я, недоступна до тих тисяч, які стукали до мене, буду чекати тебе.
Якось так.
І від тебе одного залежить, чи я приєнаюсь до низки тих, хто жили із розбитим серцем і нещасливим, зведеним до мінімуму життям. Чи до тих, хто кохались зранку із щирим люблячим серцем в твоїй увазі.

вівторок, 19 лютого 2019 р.


На порядку денному - не брехати самій собі.
Раніше взагалі не розуміла цю фразу, ані на грам не могла зловити сенс. Як люди, будучи дорослими і свідомими, можуть ОБМАНЮВАТИ САМИХ СЕБЕ.

Вони тобі кажуть ТИ РАДИКАЛЬНА ІМПУЛЬСИВНА ГАРЯЧКОВИТА

А ти всього лиш не ігноруєш голосу зсередини. Це як сунути собі в рот всякі шлаки, ігнорувати реви і плачі організму, пожирати заради насолоди.

СПРАВДНЯ НАСОЛОДА ПОЛЯГАЄ В ЧЕСНОСТІ І ПОРЯДНОСТІ НАЙПЕРШЕ ДО СЕБЕ САМОЇ. Не будь такою. Ти завжди йшла чесним шляхом, не звужуй ці рамки. Ширяй своєю добротою.
Будь відкритою собі, не замикай правду в жопі, не ігноруй її майже лайливий крик. Вона тебе хоче ж врятувати, Уляно! Щастя досягне той, хто буде йти чесною, світлою стежкою, оточеною трояндами віри і правди. Не переконуй себе у хибності міркувань, ти все кажеш правильно.
Будь смілива, наважся. Зроби все

друга ночі, бліня. друга ночі. Я знову втратила своє правильне налаштування і розташування свого сну в добі. Вставати о 5 - це велика радість, яку ти даруєш тілу. За умови лягати об 11.
Але я ламаю систему і руйную все, що вже побудувала. Тільки завдяки своїй недоладності і невмінню організувати себе, свій дух, своє життя.

Сиджу і думаю. Що б це робити. Як би це краще завернути-повернути. Так, щою в кишенях вітер не гуляв, але і щоб я була повністю задоволена. Як виявляється, в голові це легко, а реалізувати - це як підняти мішок, удвічі важчий за тебе: реально, але аби кишки через дупу не полізли. 

Я не можу кожного дня писати у Твітер ТАК ЧОРТ ЗАБИРАЙ Я МОЖУ, а завтра йти і купувати трубочки із згущонкою. Я не можу гладити дивитись на рельєфні животики в інстаграмі і гладити свою бочечку, занехаюючись ще більше. 
блог - остання інстанція, де все закарбовано. Нема ходу назад, і не може бути.

понеділок, 4 лютого 2019 р.

Я пам'ятаю, як часто люди мені казали, та і продовжують казати, яка я наївна. І що світ насправді жорстокий. Який він жорстокий, роззуй очі, дитя! Почни жити в реальності!

Ви, друзі, безумовно маєте рацію. Кажете правду, всі ви.
Але я вірю в те, що реальність ми створюєм самі. І те, як ми дивимось на світ, як розглядаєм кожну людину, яка, як рослинка, росте при нашій дорозі, те і є нашою реальністю. Світ в наших головах. В наших очах, наших розумах. Реальності в абсолюті не існує. Така моя думка.

І якщо багато зла, то тільки хіба у вас самих, бо ви це так сприймаєте і так бачите.

Всі біди, страждання, і навіть щастя ми придумуємо собі самі.


пʼятниця, 1 лютого 2019 р.

з часу написання останнього посту минуло майже два роки. Два. Цілих. Літа. 
Чи щось змінилось? 
За логікою, треба відповісти - так. Так, змінилась обстановка. Змінилось оточення. Інтереси. Розуміння і картина світу. Довжина волосся. Змінилось все навколо і навіть більше. Змінилась середина моя, моя сутність. 
Лишилось незмінним, однак, те, що я досі та плаксива невпевнена в собі дівчинка, яка тебе любить. 

Я прокидаюсь майже кожного ранку з думкаю, що я  хотіла провести цей день в літаку до Англії. А потім знайти якесь скромне місце, лишити всі непотрібні речі, скрутитись клубочком і наодинці з собою чекати світанку. Над ранок пішки вирушити лісами і полями. Від одного замку до іншого. В дощ і сонце, я б йшла і шукала своє щастя і задоволення тої давньої потреби в британській містерії.
Так, я вірю в переродження душі. Бо моя душа прагне тих таємничих місць, які ховають цілі розгортки історій минулого. 

Ти наче стоїш на роздоріжжі, де неправильний шлях може завести до прірви. І ЗНАЄТЕ ЩО? Я б полетіла. Впала додолу, розправила б крила і полетіла над небезпекою. Щаслива і вільна.
Але ні, моя дорога поки веде мене розміреним, безпечним шляхом. Я ходжу в універ, на роботу, в кіно. Час від часу. Наче все чудово! Але я не вільна пташечка, як думала колись. Я заручниця обставин.
На все свій час, ти скажеш? 

А чому людина сама ж надіває на голову пакет і робить те, що їй кажуть із зовнішнього світу. Її ведуть за руку, а вона сліпо йде, навіть не прагнучи спитати себе, чого сама хоче.
Чому так?

Я лишусь тут і буду писати для себе. Я мушу намагатись розірвати, хоч зубами, хоч ногами, хоч силою думки, це порочне коло, і вилізти з бруду, в який сама ж влізла.

І перший крок - це усвідомлення. Тому я тут. І я знову пишу.

субота, 4 лютого 2017 р.

Facts about me

Heey
(я не можу ніяк придумати, як до вас вітатись, тому поки хай буде це).

Я сьогодні вирішила написати кілька фактів про себе. Надіюсь, вам буде цікаво читати. Особисто я обожнюю читати і слухати про різні сторінки із життя людей, яких я навіть не знаю. 

1. Я люблю ходити вдома в піжамі. Це нестерпно бачити моїй мамі, як любить елегантність навіть вдома. Але це невиправно. А доповнює образ останнім часом недбало заплетений колосок. 
2. Мені подобалась в школі математика, незважаючи на те, що я щодня мала її два уроки. Може, завдяки цьому я її полюбила. Геометрія, звісно, давалась тяжче, бо там треба мати просторове уявлення, але від алгебри я була в захваті. Мене надихало ще те, що я могла розв'язати щось складне. 
3. Коли я вперше прочитала книжку про Гаррі Поттера (це було в І класі), то просила маму купити мені сову. Білу сову. І я до останнього вірила, що мені таки її куплять. Я б і зараз була не проти :)
4. Ніколи не просила дати мені цукерки чи будь-що з солодкого. Натомість я вимагала на вечерю м'ясо. Зараз, на жааль, захопилась різними тортиками. Колись мене це погубить. Вдома всі дивуються і не впізнають ту колишню дівчинку, яка відвертала голову від шоколадок,
5. В мене взагалі не виходить грати ролі. В школі мені давали слова, але потім одразу жаліли про те, бо я не вміла притворятись і ставати кимось іншим. Тому акторкою я не стану ніколи, думаю. 
6. Єдиний серіал, який я уважно додивилась до кінця і чекаю наступного сезону, - "Pretty little lyars" або "Милые обманщицы" (пробачте за російську, але українського перекладу серіалу, як і його назви, не існує). Всі серіали, які я починала дивитись, закінчувались на 2-3 серії.
7. Ненавиджу дивитись фільми з ноутбука чи комп'ютера. Але інша справа, коли в кінотеатрі. 
8. В мене ніколи не було вітрянки. Кажуть, чим доросліша людина, тим важче переносити. Але я поки не боюсь, бо навіщо боятись те, що тебе ще не торкається і навіть гадки не має, що ти існуєш? Треба вирішувати проблеми тоді, коли вони з'являються.
9. Коли я була маленькою, мені купували дитячий гель для душу. Логічно :) Але суть в тому, що я досі користуюсь дитячим гелем.
10. Я не соромлюсь незнайомців. Підійти і спитати щось для мене не проблема. Чи виступати перед незнайомими людьми для мене раз плюнути. Але якщо я це повинна робити перед рідними - мамою чи хлопцем - то я диико соромлюсь і хочу залізти в маленьку буду, де мене б не було видно.
11. Я лягаю спати в шкарпетках, а просинаюсь вже без них. 
12. Ніколи не відвідую дискотек, бо не люблю танцювати, коли хтось дивиться. Це мене сковує, і я не знаю, як рухатись, шоб не викликати сміх.
13. Я настільки сильно боюсь висоти, шо навіть зараз боюсь говорити про це і уявляти.
14. В моєму гардеробі дууже мало чорного одягу. Хоч кажуть, що чорний робить фігуру витонченішою, але коли я одягаю щось чорне, то одразу складається враження, що мої синці під очима глибші і яскравіші, я горблюсь. Мені не дуже чорний і личить.
15. Люблю людей з карими очима. До речі, мої очі мають таку звичку міняти колір, і це відбувається довго: один колір в центрі накладається на інший і відтягує останнього в боки, поки той не зникне (пояснила, ага).
16. Ненавиджу McDonalds. Ну просто фу, туди мене затягнути дуже важко. І втримати там також.
17. Ще з дитинства в моїй голові дуже часто крутиться місто Дрогобич, це на Львівщині.
18. Останнім часом я захопилась косметикою: не те, щоб почала частіше користуватись, просто тішить купувати новий креем, помаду, скласти це в косметичку і тішитись. З'явилась ця пристрасть з того часу, коли в мене почались стосунки.
19. Класична музика - Моцарт, Шопен чи Шуберт - найкраща музика в світі. Я не люблю голосної і обтяжливої музики.
20. За своє життя я досі не знайшла шапки, яка б мені шалено подобалась і яка б по-справжньому личила мені.

tnx for reading 
:*

пʼятниця, 3 лютого 2017 р.

Еей, друзі! 

Я вас вітаю на своєму блозі. І себе також, як не дивно. 
Я, грубо кажучи, "забила" на свій блог не тому, що мені не було про що розповісти. Не тому, що я була позбавлена будь-яких емоцій і почуттів на більш ніж півроку. Не тому, що я відчула гостру потребу залишити все, з чим стикалась, і те, як це відбилось у мені, лише собі: своєму серцю для частішого здригання та мозку для аналізування. Не тому, що в мене забракло слів чи сміливості. Не тому, що я боюсь надмірної відвертості з людьми, яких я знаю особисто, але які ніколи не здатні були б проникнути в мої думки без слів, пояснень. Не тому, що мама не дозволяла чи ще хтось перешкоджав. Не тому, що я змінилась чи змінила оточення.

А тому, що у цьому більше не виявилось потреби.
І це логічно, ну правда ж? Коли люди, для прикладу, купують комп'ютер і підключають інтернет, а потім читають там новини, то зрозуміло, що ТСН працює повільніше і не завжди тоді, коли нам цього треба. Отже, зникає потреба вмиккати телевізор.
Коли ми йдемо купувати нові штани, бо старі тісні або занадто зношені, то ми просто-на-просто втрачаємо потребу у своїх старих штанах. 
Легко, так?

Я виношувала цю думку - написати на блог про це - з моменту, коли вона лише зародилась: маленький, ледь помітний ембріончик ідеї визрівав і чекав свого часу. Ріс, набирав все більше сенсу і додавав мені відваги і слів. Але зараз, коли я нарешті приступила, слова наче лишили мене, кажучи: "Перестань, ти не повинна виправдовуватись. Ти ніколи нікому нічого не винна!".
Тоді висловлюсь лаконічно і щиро.
Рік тому у мене з'явилась людина, яка перейняла на себе функції блогу, порадника, носової хустинки, частоко подруг і навіть частково мами, уявіть собі. Людина, яка бачить в мені заледве контрольовану енергію і непереможну віру в себе, бачить красу моїх ненафарбованих вій і роздутих щічок після сну, бачить хиби і допомагає вилізти із депресії, спричиненої моїм непорозумінням із своїми внутрішніми бджілками в голові, які при найліпшій нагоді починають гудіти про те, в якому я болоті.
Просто вірте в те, що магія існує. Хай це звучить від наївненької студентки-першокурсниці із іноді дитячими повадками і дорослими дописами в інстаграмі. Все залежить від того, у що ми віримо і як сильно.