До бісиків у вухах люблю мамині вранішні поцілунки. Спочатку вона огортає приємним дотиком губ мої розм'яклі від довготривалого нічного сну литки, мовляв "жоден зволожуючий крем не позбавить тебе запаху дитячості". "Ну що ж, мамо, доведеться змиритись і з цим також", - подумки відповідаю.
Уява керується внутрішніми нашими активами. Тобто яке-не-яке прагнення осягнути доросле життя у ще дефінічній свідомості таки присутнє. Скажете, ні? Хіба не ви воліли б покинути ту місцину, до якої захочете (!) повернутись.
А доросле життя - це не більші проблеми, ні. Це можливість вирішити проблеми самостійно, це сумні іпостасі веселих бадьорих пісень і м'яких іграшок.
І ось ми у пошуках власних небес: зі своїми стійкими непосидючими вітрами, блискавичними вибухами розпеченої енергії, здатної в одну мить поділити немо на мільярди не знаних нам шляхів, зі своєїми громовими ударами, які приглушують дар чуття, з найсильнішими дощовими нападами.
А дощ - це ж як люди. Приходять, вторгаються в наше життя, відкривають найпотаємніші, інкрустовані відвертістю, двері, залишають рясні відбитки на сірому асфальті душ, і з найменшим порухом вітру забираються геть, залишивши нас у стані глибокого сум'яття.
Та все ж твоє від тебе не піде, пам'ятаймо про це.
Уява керується внутрішніми нашими активами. Тобто яке-не-яке прагнення осягнути доросле життя у ще дефінічній свідомості таки присутнє. Скажете, ні? Хіба не ви воліли б покинути ту місцину, до якої захочете (!) повернутись.
А доросле життя - це не більші проблеми, ні. Це можливість вирішити проблеми самостійно, це сумні іпостасі веселих бадьорих пісень і м'яких іграшок.
І ось ми у пошуках власних небес: зі своїми стійкими непосидючими вітрами, блискавичними вибухами розпеченої енергії, здатної в одну мить поділити немо на мільярди не знаних нам шляхів, зі своєїми громовими ударами, які приглушують дар чуття, з найсильнішими дощовими нападами.
А дощ - це ж як люди. Приходять, вторгаються в наше життя, відкривають найпотаємніші, інкрустовані відвертістю, двері, залишають рясні відбитки на сірому асфальті душ, і з найменшим порухом вітру забираються геть, залишивши нас у стані глибокого сум'яття.
Та все ж твоє від тебе не піде, пам'ятаймо про це.

Немає коментарів:
Дописати коментар