понеділок, 31 серпня 2015 р.

Є люди, життя і мізки яких складаються з суцільного аналізу, будуючи щоразу нові і нові аналогії. Аналіз такий орієнтується на доведенні беззаперечної правильності своїх помислів і доводів.

А є люди-натхненники, які щоранку вбачають в новому прийдешньому дні ще один досвід, шанс, спробу стати кращим.

Життя завжди для мене знаменувало сливу - дерево таке, знаєте? Ну так от, ми щоразу зриваємо сливки, куштуємо їх, але надзвичайно велика імовірність натрапити на прихисток слизького черв'яка, який спустошує м'яку черевину здавалося б вміру стиглого і досить-таки "влаштованого" плоду. Справа не з легких, але тільки наш смуток, розчарування і дещо відраза унеможливлюють вирішення проблеми, а відповідно покращення життя.

Якщо Вас не влаштовує Ваше життя, підсолодіть його смаколиками, або просто пробуйте щось, мо',змінити. ;)

середа, 12 серпня 2015 р.

До бісиків у вухах люблю мамині вранішні поцілунки. Спочатку вона огортає приємним дотиком губ мої розм'яклі від довготривалого нічного сну литки, мовляв "жоден зволожуючий крем не позбавить тебе запаху дитячості". "Ну що ж, мамо, доведеться змиритись і з цим також", - подумки відповідаю.

Уява керується внутрішніми нашими активами. Тобто яке-не-яке прагнення осягнути доросле життя у ще дефінічній свідомості таки присутнє. Скажете, ні? Хіба не ви воліли б покинути ту місцину, до якої захочете (!) повернутись.
А доросле життя - це не більші проблеми, ні. Це можливість вирішити проблеми самостійно, це сумні іпостасі веселих бадьорих пісень і м'яких іграшок.

І ось ми у пошуках власних небес: зі своїми стійкими непосидючими вітрами, блискавичними вибухами розпеченої енергії, здатної в одну мить поділити немо на мільярди не знаних нам шляхів, зі своєїми громовими ударами, які приглушують дар чуття, з найсильнішими дощовими нападами.

А дощ - це ж як люди. Приходять, вторгаються в наше життя, відкривають найпотаємніші, інкрустовані відвертістю, двері, залишають рясні відбитки на сірому асфальті душ, і з найменшим порухом вітру забираються геть, залишивши нас у стані глибокого сум'яття.

Та все ж твоє від тебе не піде, пам'ятаймо про це.

понеділок, 10 серпня 2015 р.

Ви ніколи не замислювались над тим скільки людей зараз над поверхнею землі? Скільки фізичних тіл - з душею і без - в небі? Скільки людей в зоні ризику? Який відсоток з них відчувають на кожному сантиметрі мозку потенційну загрозу. Скільки у собі поміщає отой механізований модернізований шматок металу з пультом керування? Скільки доль, майбутнього в руці однії-двох людей? Важко уявити.

Сідаючи на шкіряне крісло літака, вони вперто і свідомо знають, куди напрямлений ніс літака, як напоєні гітлерівськими гаслами воїни, шикують свої орди і спустошують цвітіння душ.
Я не серед них.

Залишаючи позаду себе хвіст з пилу, диму і повітря, вони відкривають для себе дещо потайний, НАДсвіт, яким орудують хмари і вітер.

А вся справа у вибраних нами орієнтирах. Ми дозволяємо власноруч приземлитись тому-таки літаку десь в нашому нутрі. Поповнити запаси палива, надійності і впевненості, досвіду у морі наших нестерпних очікувань - справа досить швидка. Бережіть себе, щоб потім не страждати від зневоднення.

Тільки сонця так і не дістати - недосяжного, далекого, теплого, справжнього, світлого.

неділя, 9 серпня 2015 р.

Кожного дня ми поглинаємо мільярди негативу, різкості, відвертої зневаги. Як сонячні атоми, образи, які пам'ятаються до кінця й кінців, впиваються і продюсують, виробляють своєрідну прогресію з темних часточок, формуючи всередині людського механізму свідомості і підсвідомості об'єкт неконтрольований, нероз'яснений, але конкретно вбиваючий, розрахований на руйнування всіх попередніх життєвих орієнтирів, націлених на краще.

Ми розмовляли за сміття. Він - за сміття на голові, я - в. 
Безлад в голові - це як порожня коробка від взуття. Дорога, чи не безцінна закордонна марка, очікуюче вишуканий вигляд, а вміст - empty. Якщо провести змістово-сенсові аналоги в реальність, можна дещо збагнути.

субота, 8 серпня 2015 р.

Однозначність пісні змушує розслабити загострені зв'язки до сприйняття світу і зруйнувати бар'єри між ілюзією і дійсністю. 
Я залишу це тут попри нестримні буремні протиріччя в голові, бо цій пісні властива функція "автоматичне нагадування", яка роздирає світло свідомості на п'янкий останній аромат скошеної трави.

Уявляти твоє запатлане волосся
Ми вперше цього літа під дощем й здалося
Босоніж по тротуарах через сонне місто
Я цілую твої родимки і в серці тісно

Не знаходжу більше слів а ти в пітьмі знаходиш
Мої губи навпомацки пальцем проводиш
По найтонших моїх струнах вибухаю сонцем
Світ міліє коли поруч ти аби надовше

Я твій
Я твій
Зацілований до смерті 
Але живий
Я твій 
Я твій
Відпускай мене тримаючи
у космос пустий

ціла ніч попереду, підвіконники й дощ
нам співають і хочеться відірватись від площ
і розтанути в краплях в піднебесних краях
твої плечі в обіймах моїх але як
розказати тобі як повітря зникає
коли твій телефон все не відповідає
й де на цілій планеті відшукати те місце
де без тебе було б мені добре та звісно

приспів

уявляти твої такі турботливі пальці
коли ти моїх губ ними ніжно торкаєшся
серед сотень імен твоє на доторк впізнаю
телефонуй частіше тут на тебе чекають

пʼятниця, 7 серпня 2015 р.

Наші мрії - це тепла вода, з якою хочеться поділитись у період холодних осінніх негод. Інколи ми лоскачемо уяву, для того щоб зрозуміти висоту своїх прагнень, а інколи тонемо в білих небесах карамельних сподіванок.

А інколи ми поволі беззаперечно, віддано віддаємо себе, позбавивши це діяння всякого сенсу. Вони крадуть наші мрії, шиють їм крила, відриваючи від тебе самої, а отже нищать твої поняття про дружбу, розуміння, справедливість та інші чесноти, давно забуті. Вони пригноблюють в нас людей. 

А інколи минає. Це минеться. Але як нам навчитись вгамовувати біль, рівнозначний фізичному? Завжди гадала, що бокс - це шанс позбавити себе діховник мук, набуваючи тілесних. Чи може просто варто читати "Записки Андрея Шептицького", окунутись в світ духовності і справжньої відданості; і стати світом для себе, сформувати нові ідеали, підлаштувати їх під них.

Типові люди з типовим мисленням? Тоді шліфуй себе ТИ! Тому що вони ніхто інший як твій попутний вітер, який допомагатиме своїми нестримними поштовхами і ударами, загартовуватиме, але нестиме до мети.
Хочеться пірнути в ранки і ніжитись в червоногарячих струменях оманливо-розпеченого сонця. Хочеться, щоб те сонце стало тобою - до болю пристрасним, але приємно теплим, здатним зрушити мою внутрішню енергію до 37.1 temperature.

Одеса. Хай йому грець, ти прив'язав її до себе споминальною стрічкою для мене кольору моря. Зеленаві будинки, оповиті витонченою рукою природи, творять дизайн моєї зеленої, порослої жилавими листками, душі. Ті листки більші, ніж значення слів.

От і все. Я тону і виринаю щоразу, коли вона є - Надія. Найкращі і найблагородніші почуття звести нанівець - неприховано відверте мистецтво, яке заслуговує на відсіч голови.
Спішу заповнити прогавину в потребах висловитись на блозі про НАВДИВОВИЖУ ДИВОВИЖНЕ дійство, об яке сьогодні я перечепилась.
Ще кілька годин тому я мала необережність відповісти:

 "знайшла свою точку дотику до ейфорії. 
   А тепер блюю від розчарування."

на своєму екаунті в Ask.fm (http://ask.fm/UlianaL).

Мушу вас запевнити - це було лише уявне порівняння як стан душі, власне особисті мотиви. 
Наступні рядки здадуться для когось дивними і містичними, а для когось явищем звичним і буденним, але мене по правді злегка лихоманить і я відчуваю нудні похити всередині шлунку. 

Сама для себе формулюю висновок: думки таки матеріалізуються. Тоді уявіть, який є ефект при написанні цього. Важко уявити кількість лихослів'я, що ллється з вуст. І яке цьому завершення? Ганебно нещасливе.

Кожної ночі я бачу сни: відблиск уяви і решти грубо кажучи 90% мізків, які не здатна використовувати. Що там далі, за межами людської свідомості? Плани апокаліпсису чи безглузда дурня? 

Втім що ще залишається, окрім злиденних людських мрій, политих щоразу свіжими солодкими надіями.

Нехай вам імпонує поєднання сніжно-білого і мигдале-коричневого. Ця сумовита меланхолія буде спричиняти сонний стан ваш. Спіть, насолоджуйтесь тими хвилинами своєрідної медитації, тому що це чи не єдиний спосіб відірватись від злиденної Землі.

Чи все має свій початок?
Добре, почнем спочатку. Або як каже Ірен: "Одного разу..."
З чого починається нове життя? З погляду? З доторку турботливих пальців? Чи з бажаного пориву пристрасті? Все це заяложено і типово, а отже - нецікаво. Занадто песимістично і різко? Можливо.

Отож, чому я вирішила почати блог. Справа ця аж ніяк не найцікавіша в світі, але якщо знайдеться людина, яка б спромоглась мене зрозуміти тут, це б неабияк мене потішило. Всі мої думки такі складні, переплітаючись з порівняннями несуться в голові шаленими вихорами неоднозначності і не завжди зрозумілості. Але я не вмію бути простою з дорослими. 
Пишучи, я шукаю себе. Щоправда це надзвичайно зручніше і швидше, аніж вимальовувати чорнильну громаду букв. 

Так чи інакше, всьому характерний початок і цього не спростуєш. Залежно від наших бажань чи примх магія відбувається: вона впивається у чутливу шкіру, у клітики з рідким вмістом і тендітним ядром, яке мабуть жовте, схоже на сонце. А що в середині, що там нутрує: жага до пригод чи кохання? Самотнє, воно шукає точки дотику до розігрітої оболонки, яка стає перегородою до істинного тепла клітини. 
Він також ставив бар'єри між нами. Він залишав місце на власні роздуми і домисли. 

Я вкраду. Вкраду цю світлину. І хай покарають мене більше, ніж я заслуговую. У ті моменти я забуваю про нього. Роблячи мене зірваною квіткою, але думаючи про море.