Еей, друзі!
Я вас вітаю на своєму блозі. І себе також, як не дивно.
Я, грубо кажучи, "забила" на свій блог не тому, що мені не було про що розповісти. Не тому, що я була позбавлена будь-яких емоцій і почуттів на більш ніж півроку. Не тому, що я відчула гостру потребу залишити все, з чим стикалась, і те, як це відбилось у мені, лише собі: своєму серцю для частішого здригання та мозку для аналізування. Не тому, що в мене забракло слів чи сміливості. Не тому, що я боюсь надмірної відвертості з людьми, яких я знаю особисто, але які ніколи не здатні були б проникнути в мої думки без слів, пояснень. Не тому, що мама не дозволяла чи ще хтось перешкоджав. Не тому, що я змінилась чи змінила оточення.
А тому, що у цьому більше не виявилось потреби.
І це логічно, ну правда ж? Коли люди, для прикладу, купують комп'ютер і підключають інтернет, а потім читають там новини, то зрозуміло, що ТСН працює повільніше і не завжди тоді, коли нам цього треба. Отже, зникає потреба вмиккати телевізор.
Коли ми йдемо купувати нові штани, бо старі тісні або занадто зношені, то ми просто-на-просто втрачаємо потребу у своїх старих штанах.
Легко, так?
Я виношувала цю думку - написати на блог про це - з моменту, коли вона лише зародилась: маленький, ледь помітний ембріончик ідеї визрівав і чекав свого часу. Ріс, набирав все більше сенсу і додавав мені відваги і слів. Але зараз, коли я нарешті приступила, слова наче лишили мене, кажучи: "Перестань, ти не повинна виправдовуватись. Ти ніколи нікому нічого не винна!".
Тоді висловлюсь лаконічно і щиро.
Рік тому у мене з'явилась людина, яка перейняла на себе функції блогу, порадника, носової хустинки, частоко подруг і навіть частково мами, уявіть собі. Людина, яка бачить в мені заледве контрольовану енергію і непереможну віру в себе, бачить красу моїх ненафарбованих вій і роздутих щічок після сну, бачить хиби і допомагає вилізти із депресії, спричиненої моїм непорозумінням із своїми внутрішніми бджілками в голові, які при найліпшій нагоді починають гудіти про те, в якому я болоті.
Рік тому у мене з'явилась людина, яка перейняла на себе функції блогу, порадника, носової хустинки, частоко подруг і навіть частково мами, уявіть собі. Людина, яка бачить в мені заледве контрольовану енергію і непереможну віру в себе, бачить красу моїх ненафарбованих вій і роздутих щічок після сну, бачить хиби і допомагає вилізти із депресії, спричиненої моїм непорозумінням із своїми внутрішніми бджілками в голові, які при найліпшій нагоді починають гудіти про те, в якому я болоті.
Просто вірте в те, що магія існує. Хай це звучить від наївненької студентки-першокурсниці із іноді дитячими повадками і дорослими дописами в інстаграмі. Все залежить від того, у що ми віримо і як сильно.

Немає коментарів:
Дописати коментар